Започаткувати традицію виробництва, показу та дистрибуції рухомого зображення у Великій Британії вдалося London Film-Makers’ Co-operative. Так, організація заклала підвалини національної школи структурного кіно під одним дахом. Далі на london-trend.
Історія заснування та розвитку London Film-Makers’ Co-operative
London Film-Makers’ Co-operative (LFMC) розпочав свою діяльність 13 жовтня 1966 року. Біля його витоків стояла група ентузіастів, серед яких Боб Коббінг, Джефф Кін, Саймон Гартог та Стівен Двоскін. Вони об’єдналися у книгарні Better Books, яка слугувала не лише простором для літературних подій, а й майданчиком для розвитку незалежного кіно. Так з’явилося унікальне середовище, де різні напрями мистецтва взаємодіяли та взаємозбагачувалися.
LFMC був унікальним у поєднанні трьох різних видів діяльності у межах одного приміщення: виробництва, показу та дистрибуції фільмів. Він мав власну творчу майстерню, кінотеатр та підрозділ кінопрокату. Користуючись свободою для експериментів, ентузіасти могли контролювати кожен етап від ідеї до реалізації готової роботи.
31 жовтня 1966 року Spontaneous Festival of Underground Films став одним з перших публічних зібрань LFMC. Шестиденний захід виявився не лише рекламою новоствореної організації, але й значною культурною підтримкою. Він надав змогу глядачам зануритися у роботи Кеннета Енгера, Стена Брекіджа та Марі Менкен. Так, подія вперше представила англійській аудиторії репрезентативну програму американського авангардного кіно.
Протягом наступного року LFMC організовував регулярні покази у Better Books. Однак незабаром відділ книжок у м’якій обкладинці ліквідували, а Боб Коббінг втратив роботу його директора. Керуючи організацією з приватних адрес, ентузіасти продовжили спільну діяльність в інших закладах. До них належали Institute of Contemporary Arts та Arts Lab — новий простір, який офіційно відкрився того ж місяця, коли закрилася книгарня.
У 1968 році діяльність LFMC набула більшої організованості, коли першою штатною секретаркою з питань дистрибуції була призначена американська режисерка та акторка Карла Лісс. Її залучення мало на меті зміцнити зв’язки з нью-йоркськими кінематографістами, зокрема з Йонасом Мекасом, Стеном Брекіджем та Джеком Смітом. До того ж мисткиня розширила каталог організації завдяки співпраці з NY Film-makers Co-op.
У 1970-х роках LFMC утвердився як центральна платформа незалежного кіно не лише у столиці, але й на міжнародній арені. Так, його прокатна колекція зросла від декількох десятків до тисяч найменувань. Однак матеріальна база організації залишалася надзвичайно скромною. Постійно балансуючи на межі фінансової стабільності, вона функціонувала з мінімальним бюджетом у занедбаних приміщеннях.
Припинивши самостійне існування, LFMC об’єднався з London Electronic Arts у 1999 році. У результаті було створено Lux Centre for Film, Video and Digital Arts — інноваційний центр для кіно, відео та цифрового мистецтва. У 2001 році LUX витіснив Lux Centre, взявши на себе відповідальність за розповсюдження колекцій колишніх LFMC та LEA. Новостворена організація не лише продовжила просувати історичні авангардні роботи поряд з творами молодих художників, а й активно просувала виставки, освітні програми та видавництво.
Визнання та значення діяльності London Film-Makers’ Co-operative
Завдяки London Film-Makers’ Co-operative напівзруйновані столичні приміщення перетворилися на магніт для митців, інтелектуалів та кінолюбителів. Там реалізувати свої творчі амбіції змогли Пітер Гідал, Каролі Шніман, Аннабель Ніколсон, Девід Ларчер, Майк Данфорд, Девід Кроссвейт та інші. Разом вони сформували спільноту, яка протистояла комерційній культурі та прагнула творчої незалежності.
