Софі Майкл створює мистецтво, яке виходить за межі жанрів. Вона — лондонська мисткиня, яка поєднує кінематограф, скульптуру та інсталяцію у власній творчій мові. Її 16-міліметрові фільми та виставкові простори занурюють глядача у діалог між минулим і сучасністю, відкриваючи ностальгію, приховані спогади та культурні коди 20 століття. Далі на london-trend.
Ранні роки та творчий шлях Софі Майкл
Софі Майкл народилася у 1985 році у Лондоні. Вона почала свій творчий шлях у Slade School of Fine Art, де навчалася на факультеті скульптури. Лише на завершальному курсі бакалаврату студентка звернулася до кіно, експериментуючи з 35-міліметровими слайдами. Продовживши навчання у Королівській академії мистецтв, вона почала створювати інсталяції, використовуючи матеріали з навчальних фільмів 1960-1970-х років та посібників з облаштування житла. Місяцями мисткиня збирала й компонувала предмети, формуючи середовища, які поступово ставали декораціями для майбутніх кінопроєктів.
У 2010 році Софі Майкл представила один зі своїх перших важливих фільмів — «99 Clerkenwell Road». Знятий на 16-міліметрову плівку вночі у порожньому магазині, він став своєрідним діалогом з творчістю німецького аніматора Оскара Фішінгера. Використовуючи залишені у приміщенні предмети — світильники, колони, ролети — мисткиня поєднала абстракцію зі сприйняттям реального простору. У цьому фільмі вона прагнула розкрити архітектуру як живий організм, що переходить від площини до об’єму, від умовності до відчутного простору.
Завершуючи навчання, Софі Майкл розпочала роботу над серією «Astrid» (2010-2014), яка стала однією з найвідоміших у її кар’єрі. Особливе місце у ній посідає фільм «Chapters One to Five», знятий у головній ролі з Астрід Еверал, яку камера супроводжувала від семи до одинадцяти років. Він складається з п’яти кадрів — п’яти «глав», кожна з яких відкриває окремий простір, ретельно сконструйований режисеркою. Вона будувала знімальні майданчики протягом пів року, збираючи предмети, що відсилали до ідеалізованого способу життя середини 20 століття: рекламних оголошень 1950-х, «DIY»-посібників 1970-х, а також виставкових планів Чарльза та Рея Імзів.
У своїй подальшій творчості Софі Майкл дедалі більше зверталася до теми взаємодії сучасної людини з минулим. Яскравим прикладом такого підходу став фільм «The Watershow Extravaganza» (2016), натхненний однойменним атракціоном у замку Вотермут у Північному Девоні. Побудований для Фестивалю Британії 1951 року, він поєднував воду, світло та музику у єдине шоу. Режисерка відтворила цей досвід у своєму фільмі, знімаючи переливи води та кольорового світла під акомпанемент механічного органу 1920-х років.
У 2021 році Софі Майкл презентувала «Rabbit Hole» — роботу, яка стала новою точкою перетину експериментальної абстракції та теми дитячого мовлення. Візуальну основу складають колажі на цукровому папері, що відтворюють візерунки хромотропів, знайомих з перших кінематографічних дослідів. Особливим елементом у роботі є голос трирічного сина мисткині. Він розмовляє сам із собою, намагаючись скласти нові комбінації слів, щоб описати загадкове місце у кімнаті з кроликами-оригамі. Його вислови з’являються на екрані у центрі візерунків, поєднуючи інтимний процес опанування мови з експериментами з рухомим зображенням.
Визнання та значення кінематографічної діяльності Софі Майкл
Софі Майкл посідає помітне місце у сучасному британському мистецькому просторі, поєднуючи кіно, фотографію та скульптуру в унікальну творчу мову. Її роботи вирізняються технічною досконалістю та візуальною насиченістю, досліджуючи складні теми культурної пам’яті, абстракції та нових форм анімації. Важливим напрямом її діяльності стала співпраця з Kino Club — провідною платформою для показу 16-міліметрових фільмів у Великій Британії та за її межами. Тут мисткиня здобула досвід роботи з унікальними потребами галерей, музеїв та незалежних кінотеатрів, опановуючи мистецтво безпечної презентації як сучасних, так й історичних творів.
