Джеймс Руз-Еванс — видатний британський театральний режисер, священник і письменник, чия творчість стала містком між мистецтвом і духовним пошуком. Засновник кількох важливих виконавських ініціатив, він сформував нове бачення ролі сцени як простору самопізнання, гуманізму та творчої свободи. Так, йому вдалося поєднати традиції міжвоєнного Лондона з енергією нових малих театрів 1960-х років. Далі на london-trend.
Ранні роки та театральний шлях Джеймса Руза-Еванса
Джеймс Руз-Еванс народився 11 листопада 1927 року у Лондоні. Освіту він здобув у Crypt Grammar School у Глостері, після чого протягом півтора року служив у Королівському армійському освітньому корпусі, завершивши службу в італійському місті Трієст у 1947 році. У 1949 році парубок вступив до St Benet’s Hall в Оксфорді, де вивчав англійську мову та літературу. Почавши серйозно цікавитися театром, під час канікул студент працював актором у різних репертуарних театрах.
На початку 1950-х Джеймс Руз-Еванс зробив рішучий крок від акторства до режисури. У 1954 році він обійняв посаду штатного режисера у Maddermarket Theatre у Норвічі, який славився інноваційним підходом до постанов Вільяма Шекспіра. Уже за рік чоловіка запросили до Сполучених Штатів, де він очолив експериментальний студійний театр у The Juilliard School у Нью-Йорку. Це була унікальна установа, де танець, драма й музика розглядалися як рівноправні форми мистецтва.
Після повернення до Великої Британії Джеймс Руз-Еванс долучився до Королівської академії драматичного мистецтва (RADA). У Vanbrugh Theatre він поставив низку знакових спектаклів — від власної сценічної адаптації «Paradise Lost» Джона Мілтона до глибокої драми «Port Royal» Анрі де Монтерлана. Особливу популярність мала його постанова «Under Milk Wood» Ділана Томаса, яка настільки вразила глядачів, що повторювалася знову і знову кожен семестр з новим акторським складом.
У 1959 році Джеймс Руз-Еванс заснував Hampstead Theatre Club у Мореланд-Голі, Лондон. Цей невеликий театральний простір швидко став осередком новаторських постанов. Перший сезон відкрився виставою «Siwan» валлійського драматурга Сондерса Льюїса у перекладі Еміра Хамфріса. Проте справжній прорив стався, коли на сцені клубу прозвучали перші роботи тоді ще невідомого Гарольда Пінтера. Подвійна вистава — «The Dumb Waiter» і «The Room» — отримала блискучі відгуки критиків, зокрема Гарольда Гобсона у The Sunday Times.
Паралельно з театральною діяльністю Джеймс Руз-Еванс почав досліджувати питання віри, молитви та медитації. Для телеканалу BBC він створив серію телевізійних епілогів з його духовними роздумами, а у газеті The Church Times писав щотижневу колонку про медитацію. У 1981 році, після довгих років внутрішнього пошуку, чоловік був висвячений на священника Англіканської церкви у Герефордському соборі, вирішивши служити без стипендії, поєднуючи духовне покликання з театральним мистецтвом.
У 2015 році Джеймс Руз-Еванс заснував Frontier Theatre Productions — компанію, покликану підтримувати старших акторів у «світі, одержимому молодістю». Його метою було показати, що віковий досвід може бути не менш потужним джерелом натхнення, ніж юнацький запал. Першою постановою стала п’єса Маргеріт Дюрас «The Lovers of Viorne» — психологічний трилер, сповнений внутрішньої напруги та ліризму. Критики високо оцінили як режисерську, так й акторську майстерність, але фінансові труднощі змусили компанію припинити діяльність. Помер Джеймс Руз-Еванс 26 жовтня 2022 року.
Визнання та значення режисерської діяльності Джеймса Руза-Еванса
Джеймс Руз-Еванс посідає особливе місце в історії британського театру не лише як талановитий режисер, а і як мислитель, духовний наставник і письменник. Вершиною його режисерського визнання стала постанова п’єси «84 Charing Cross Road», яка здобула надзвичайний успіх у Вест-Енді. Заснувавши Hampstead Theatre Club (1959), Bleddfa Centre for the Creative Spirit (1974) і Frontier Theatre Productions (2015), він створив простори, де поєднувалися мистецтво, пошук сенсу та людяність.
