Джон Сміт — знаковий режисер експериментального кіно, відомий поєднанням гумору та глибокої рефлексії над буденністю. Спонукаючи глядача до переосмислення подій на екрані, він зміг розмити уявні межі між документальним та художнім, репрезентацією та абстракцією. Далі на london-trend.
Tate
«The Girl Chewing Gum», 1976
Ранні роки та творчий шлях Джона Сміта
Джон Сміт народився у 1952 році у Лондоні. Його творчий шлях розпочався у Королівському коледжі мистецтв. Тоді студент зосередився на формуванні власного режисерського підходу під впливом концептуального мистецтва, структурного кіно та живого мовлення.
Під час навчання Джон Сміт зняв культовий короткометражний фільм «The Girl Chewing Gum» (1976). Він складається з двох кадрів та супроводжується дикторським текстом самого режисера. Концептуальна особливість стрічки полягає у тому, що автор ніби керує рухом перехожих, птахів та неживих об’єктів у кадрі. Tate Gallery проводить паралель між «The Girl Chewing Gum» та знаменитим фільмом Франсуа Трюффо «Американська ніч» (1973). Обидві стрічки викривають умовність режисерської творчості та демістифікують процес кіновиробництва.
У 1984 році Джон Сміт вперше взяв участь у груповій виставці The British Art Show. Вона тривала протягом пів року та подорожувала такими відомими мистецькими інституціями, як City of Birmingham Museum, Ikon Gallery, Royal Scottish Academy, Mappin Art Gallery та Southampton Art Gallery. Захід згуртував близько 80 митців, серед яких були Френк Ауербах, Ентоні Каро, Леон Кософ, Пол Буш та Говард Ходжкін. Режисер увійшов до особливої категорії учасників — лише 10 % програми було відведено для показу фільмів та перформансу. Так, він зміг представити свою творчість величезній аудиторії чисельністю 160 тисяч осіб.
У 1999 році Джон Сміт здобув ступінь доктора філософії в Університеті Східного Лондона. У результаті він став професором образотворчого мистецтва. Цей рік також виявився плідним і у творчості, оскільки режисер створив одразу 2 нові фільми. «The Kiss» — це візуально виразна робота, де розбиття скляної пластини слугує метафорою для сумніву щодо штучності сучасної природи. «Regression» — це цифрове переосмислення його фільму 1978 року «7P». Відтворивши кожен з дванадцяти днів Різдва, чоловік використав відео для відображення процесу старіння та молодіння.
Незважаючи на повсюдний успіх, Джон Сміт довгий час залишався без належного визнання у рідному місті. У 2003 році відбулася його персональна виставка у Pearl Gallery. Щоб організувати нову, знадобилася ініціатива випускників магістерської програми з кураторства Королівського коледжу мистецтв. Так, вперше за історію цієї програми фінальну виставку присвятили лише одному митцю у 2010 році. 14 кураторів разом з ним працювали над організацією, проводили мозковий штурм та готували показ 17 фільмів, що зробило цю виставку найбільшою в його кар’єрі.
У 2024 році Джон Сміт дослідив своє життя та творчість в автобіографічному фільмі «Being John Smith». Центральною темою стало його родове ім’я — одне з найпоширеніших в англомовному світі, що символізує звичайність і втрату індивідуальності. Стрічка виявилася своєрідною рефлексією не лише над особистою ідентичністю, а й над ширшими питаннями мистецтва, пам’яті та місця людини у світі.
Mark Webber
«Om», 1986
Спадщина та значення режисерської діяльності Джона Сміта
Здатність поєднувати звичайне з концептуальним зробила Джона Сміта важливою фігурою у сучасному мистецтві. За 50 років він зняв понад 60 фільмів, відео та інсталяцій, серед яких «Covid Messages», «Steve Hates Fish», «Dad’s Stick», «The Man Phoning Mum» та «Om». Вони зберігаються у численних публічних колекціях, зокрема в Arts Council England, Ferens Art Gallery та Kunstmuseum Magdeburg. Виставки режисера відбувалися не лише у Великій Британії, але й у США, Мексиці, Шотландії, Португалії, Франції, Німеччині, Італії, Фінляндії тощо. За свою діяльність він був нагороджений низкою відзнак, а саме Golden Dove Award, Best International Short Film, Film London Jarman Award та Best European Short Film.
Tate
«The Girl Chewing Gum», 1976
