Досліджуючи межі сучасного виконавського мистецтва, Elastic Future створила унікальний простір між перформансом, цифровими медіа та соціальною взаємодією. Коли більшість театрів лише шукали спосіб адаптуватися до нової епохи, вона вже ставила вистави у віртуальному просторі. Її роботи у Google Hangouts стали справжнім доказом того, що сцена може бути одночасно живою та цифровою. Далі на london-trend.
Історія заснування та розвитку Elastic Future
Експериментальна компанія Elastic Future виникла у 2004 році у Сан-Франциско, коли креативний директор Марк Бліндер та художня директорка Ерін Гіллі об’єднали свої зусилля, щоб переосмислити сучасний театр. Вони прагнули зробити виконавське мистецтво доступним для нових глядачів, перенісши сцену туди, де її не очікують побачити. Одним з перших проєктів колективу стала вистава «The Unauthorized Autobiography of Kim Deal», що відбулася у квітні 2006 року у барі Amnesia. Історія, повністю вигадана, розповідала про життя Кім і Келлі Діл — сестер з гуртів The Pixies і The Breeders. Це був сміливий експеримент на межі рок-концерту та театрального перформансу, який досліджував феномен зіркової культури й міфів, що оточують публічних персон.
У 2007 році компанія Elastic Future представила «Beautiful Redux» — оновлену версію своєї ранньої роботи «Beautiful» (2005). Вона поєднала кабаре, драг-шоу та авангардний театр, створюючи еклектичне, емоційно насичене дійство. Видання SF Weekly описало постанову як «декадентську, гучну та, безумовно, розважальну». Вона демонструвала здатність компанії поєднувати естетику попкультури з театральною експресією, провокуючи глядачів на роздуми про красу, ідентичність та сприйняття.
У 2011 році компанія Elastic Future перенесла свою діяльність до Лондона. Того ж року вона об’єднала зусилля з Magic Theatre для створення монументальної п’ятигодинної вистави «The Lily’s Revenge» — твору американського драматурга Тейлора Мака. Вона стала реакцією на суспільні дебати довкола каліфорнійської Пропозиції 8, що обмежувала права ЛГБТ-спільноти. Цей масштабний проєкт залучив понад 40 виконавців і шістьох режисерів, а також поєднав цирк, живу музику, танець, анімацію та політичну сатиру.
У 2013 році Elastic Future представила проєкт «Peek A Boo», створений у партнерстві з LIFT (London International Festival of Theatre). Сюжет розповідав про двох програмістів, вебкам-модель, а також агентів NSA і GCHQ, чиї долі перепліталися у мережевому світі, де приватність і контроль втратили межі. Ця постанова стала поворотним моментом у розвитку цифрового театру, оскільки дія відбувалася не на фізичній сцені, а у віртуальному просторі платформи Google Hangouts On Air. Зрештою, критики назвали проєкт «світовою прем’єрою нового виду мистецтва».
У 2014 році LIFT і The Space доручили Elastic Future створити нову міжнародну інтерактивну виставу — «Longitude», режисовану Ерін Гіллі. Цього разу компанія розширила географію, запросивши до участі акторів з Лондона, Барселони та Лагоса (Нігерія). У центрі сюжету виявилася напружена драма про майбутню глобальну боротьбу за контроль над прісною водою та спекуляції на тлі змін клімату. Як і у попередньому проєкті, основним інструментом взаємодії став Google Hangouts, який перетворився на віртуальну сцену, а соціальні медіа — на засіб зв’язку між глядачем і подією.
«The Lily’s Revenge», 2011
Визнання та значення діяльності Elastic Future
Діяльність Elastic Future довела, що театр може існувати у форматі живої мережевої комунікації. Компанія послідовно розширювала уявлення про виконавську форму, поєднуючи перформанс, відеоарт і технології у єдине художнє ціле. Вона почала використовувати цифрові платформи як сцену задовго до того, як онлайн-перформанси стали масовим явищем. Роботи ентузіастів обговорювалися у провідних мистецьких виданнях США та Великої Британії, а критики відзначали «радикальну чесність, соціальну чутливість і технологічну сміливість» колективу.
«Longitude», 2014
