Посприяти відродженню та переосмисленню традиції лондонського андеграундного кіно вдалося колективу Exploding Cinema. Незважаючи на скептицизм монополізованої системи, він довів існування зацікавленої публіки в експериментальній аудіовізуальній творчості. Далі на london-trend.
Історія заснування та розвитку Exploding Cinema
У 1991 році у Лондоні був заснований кіноколектив Exploding Cinema. Він розпочав свою діяльність на занедбаній фабриці лосьйонів для засмаги CoolTan Suntan Lotion. Місце стало притулком для творців, яких відкинув як комерційний, так і незалежний аудіовізуальний істеблішмент. Разом вони поставили за мету згуртувати розрізнених та ізольованих представників андеграундного кіномистецтва.
Не бажаючи продовжувати нарікати на недосконалість системи, колектив Exploding Cinema обрав альтернативний спосіб самовираження. Натомість він пропонував невимушене середовище, де глядачі могли не лише переглядати фільми, а й спілкуватися, дискутувати з авторами та бути частиною творчого процесу. Програма була повністю відкрита за принципом «хто прийшов — той і показав», надаючи можливість усім охочим продемонструвати свої роботи.
Філософія колективу Exploding Cinema полягала у відмові від стерильності артхаусних кінотеатрів. Він почав організовувати покази у нетрадиційних локаціях: кав’ярнях, пабах та покинутих будівлях. Так, ентузіастам вдалося створити платформу для малобюджетного та безбюджетного кіно — джерела невичерпного креативу, якому бракувало публічного простору для демонстрації. Вона підтримала андеграундних митців, чиї голоси не знаходили відгуку в офіційних кінозалах.
У 1994 році колектив Exploding Cinema почав підпорядковуватися основній групі з 6-8 осіб. Не прив’язуючись до однієї локації, він опановував такі заклади, як The Union Tavern, Zap Club, Rivoli Ballroom, Catherine Grove та The Duke of Edinburgh. Імерсивні простори забезпечували унікальний мультисенсорний досвід, де кіно було лише одним з елементів загальної атмосфери. У неформальному середовищі глядачі могли сидіти на подушках, вільно пересуватися, спілкуватися та насолоджуватися напоями.
У 1996 році колектив Exploding Cinema долучився до VOLCANO, першого лондонського міжнародного фестивалю андеграундного кіно з 1960-х років. Беручи участь у наступних заходах, він організовував свої покази у складських приміщеннях на вулиці Fashion Street E1, театральному комплексі Oval House та 333 Club. У 1999 році він трансформувався у фестиваль D.I.Y (Do It Yourself), а фінальна подія об’єднала всі групи-учасниці.
У 2011 році колектив Exploding Cinema відсвяткував своє 20-річчя без зірок, внесків та пишноти у пабі Dogstar. Згадуючи пройдений шлях, учасники підкреслювали, що їм вдалося довести важливу істину: кіно можна знімати без державного фінансування. За їхніми спостереженнями, столична сцена короткометражного кіно була монополізована замкненою спільнотою академіків та бюрократів у 1990-х роках. Однак демократичний та інклюзивний підхід ентузіастів став життєздатною альтернативою офіційній системі.
The Guardian
Визнання та значення діяльності Exploding Cinema
Колектив Exploding Cinema зруйнував бар’єри між елітарним кіно та пересічним глядачем. За декілька десятиліть він показав декілька тисяч малобюджетних та безбюджетних стрічок на закинутих фабриках, автостоянках, дахах, осушених басейнах та церквах. Ентузіасти дали голос низці експериментальних режисерів, зокрема Дженнет Томас, Артуру Стіллу, Полу Тарраго, Крісу Бенкеру та Санді Колар. Гастролюючи світом, вони організовували свої покази в Ірландії, Нідерландах, Бельгії, Франції, Люксембургу, Німеччині, Чехії та Австралії.
The Guardian
