Кіномузика як важливий елемент звукового супроводу екранного мистецтва зародилася на початку 20 століття. Лише через декілька десятиліть з моменту появи оригінальних саундтреків створення сценічної музики стало звичною справою нового покоління композиторів. У Великій Британії його невіддільною частиною вважається Річард Арнелл – англійський композитор класичної музики. Занурившись в експериментальне формування свого творчого доробку, він зробив важливий внесок у написання композицій для вистав, концертів та фільмів. Далі на london-trend.
Ранні роки та професійний шлях Річарда Арнелла
Річард Арнелл народився 15 вересня 1917 року у Гемпстеді, Лондон, у родині архітектора та будівельника Річарда Сейєра Арнелла. Успадкувавши талант дідуся-скрипаля, він вступив до Королівського музичного коледжу у 1935 році. Протягом 4 років студент формував власну мистецьку грамотність на чолі з композитором Джоном Айрлендом та піаністом Джоном Дайксом. Наприкінці навчання його композиційний успіх був нагороджений премією Фаррара.
Під час Другої світової війни митець, разом зі своєю дружиною та іншими творчими діячами, відвідав Всесвітню виставку у Нью-Йорку та вирішив залишитися за кордоном. Не здобувши популярності у британському просторі, Річард Арнелл став музичним консультантом на Бі-Бі-Сі у Північній Америці та підкорив іноземну публіку. У розпал глобального збройного конфлікту він мав мобілізуватися, але його медичні показники не дозволили вступити до лав армії США. Наприкінці 1939 року митець дебютував з оркестровою композицією “Класичні варіації” на нью-йоркській радіостанції WQXR.
Протягом наступного десятиліття він завершив свої перші найважливіші твори, серед яких 3 симфонії, 3 струнні квартети та музичні концерти. У 1945 році його кантата “Бог війни” була покладена в основу урочистого відкриття Організації Об’єднаних Націй. Наступного року композитор був забезпечений успіхом завдяки привітанню Вінстона Черчилля новими фанфарами “Ceremonial and Flourish for Brass”.
Прагнучи продемонструвати свої здібності у рідному краї, Річард Арнелл повернувся до Англії та почав викладати композицію в Трініті-коледжі у Лондоні у 1949 році. Завдяки своєму досвіду у створенні звукового супроводу для майже 30 фільмів він також зміг очолити музичний факультет Лондонської міжнародної кіношколи. Творча діяльність митця поширювалася і на створення робіт для балету у співпраці з такими видатними хореографами, як Джордж Баланчин, Джон Кранко та Фредерік Ештон.
У 1970 році Річард Арнелл виклав свою професійні знання у роботі “Техніка кіномузики” – навчальному посібнику, заснованому на його досвіді у кіноіндустрії. Незважаючи на вихід на пенсію, він не залишав справи свого життя та протягом наступних десятиліть зміг потішити публіку такими роботами, як Ода Бічему, “П’ять пісень Емілі”, Ода Манделі тощо. Наприкінці свого життя митець перебував у благодійному будинку для музикантів у Кенті. Помер він 10 квітня 2009 року, залишивши під опіку дітям свою бібліотеку для організації нових вистав.
National Portait Gallery
Музична спадщина та вплив на світову культуру Річарда Арнелла
Річард Арнелл відіграв важливу роль у розвитку композиторському мистецтві Великої Британії. Його творча діяльність поширилася на більшість традиційних концертних жанрів, налічуючи 6 завершених симфоній та 6 струнних квартетів. До найбільш відомих оркестрових та камерних робіт митця належать “Класичні варіації”, “Абстрактні форми”, Альманах RVW тощо. Педагогічна справа композитора у Трініті-коледжі виховала таких відомих композиторів, як Пітер Тахурдін та Девід Г’юсон. Частина його рукописів зберігається у колекції бібліотеки Каліфорнійського університету.
MusicWeb International
