Лондон — місто, де люди полюбляють театральні вистави. Упродовж усієї історії знамениті виконавці боролися за право виступати на сцені. Від п’єс Шекспіра до сучасних мюзиклів Вест-Енду, лондонські сцени роками формували світову культуру.
Історія лондонського театру вражає своєю різноманітністю. У театральному районі міста зосереджено найбільше театрів у світі, де представлена вся класика та приголомшливі нові шоу. Це був непростий шлях формування і трансформацій, щоб стати улюбленим для багатьох шанувальників. Далі на london-trend.
Зародження театральних традицій
Британська драматургія зародилася у Середньовіччі, коли біблійні історії намагалися донести до людей, бо вистави показували події з Біблії. Життя Ісуса та святих демонстрували у церкві або на міських вулицях. Це було за часів перших англійських акторів періоду Тюдорів, коли Генріх VIII видав закон, що виконавці повинні мати королівську ліцензію або бути пов’язаними зі шляхетною сім’єю.
У 1576 році Джеймс Бербедж побудував постійний театр у Шордічі, який називався просто “The Theater”. Він запрацював після того, як лондонський Сіті заборонив всім артистам в’їжджати у місто через чуму. Театр змінив уявлення містян про сценічне мистецтво, бо замість імпровізованих сцен почали будувати спеціальні споруди. Пізніше стали відкривати й інші театри, наприклад “The Curtain” і “The Rose”.
Період Шекспіра
Кінець XVI — початок XVII століття театральні роботи були пов’язані з Вільямом Шекспіром та його сучасниками. У 1599 році збудували театр “Глобус” і коли він згорів до тла у 1613 році, лондонці сприйняли це як поганий знак. У період його роботи там показували п’єси Шекспіра, зокрема “Гамлет”, “Сон літньої ночі”. Це був амфітеатр просто неба, де багаті люди сиділи на балконах, а бідні платили пенні, щоб постояти у “партері”.
П’єси того періоду були різні: комедії, трагедії, історичні хроніки. Жіночі ролі грали юнаки, а квитки на вистави були недорогими. Однак у 1642 році до влади прийшли пуритани, які вважали театри аморальними. Вони закрили всі заклади, а акторів розігнали.
Театр XVIII- XIX століття
У 1660 році на трон зійшов Карл II, який полюбляв мистецтво та вирішив видати патент на створення нових театрів. Це означало, що багаті люди платили королівському дому великі суми грошей за право створити театр. У той час “Drury Lane” і “Covent Garden” були єдиними легальними театрами. Також Карл II зняв заборону щодо виступів жінок на сцені. У Лондоні ходили чутки, що його коханка Нелл Гвін часто виступала на сцені, тому він так лояльно ставився до роботи театрів. Вони стали закритими, в завдяки численним декораціям вистави стали видовищнішими.
У XVIII столітті театри стали елітними, а відомі артисти, такі як Девід Гаррік, змінювали акторську гру та робили її природною. Артист працював у “Drury Lane” і вболівав за реалістичну гру, бо до того виступи були дуже схожі на декламування віршів. Саме він представив сценографію, спецефекти, костюми, а п’єси адаптував під сучасну аудиторію.
Головною сценою Лондона став “Drury Lane”, де ставили не тільки шекспірівську класику, а й нові драми. Також з’явилися малі театри, такі як “Sadler’s Wells”, де готували пантоміму і бурлеск. Серед відомих артисток були Лавинія Фентон, Френсіс Абінгтон, Анна Марія Крауч, Сара Сіддонс, які виступали у Вест-Енді у XIX столітті.
XX століття і сучасність
Розвиток театрального мистецтва у XX столітті був обмеженим спочатку економічною кризою 1930-х років, а згодом Другою світовою війною. У повоєнний період, а точніше у 1956 році Джон Осборн у п’єсі “Поглянь назад у гніві” продемонстрували світ очима післявоєнного покоління злої молоді, яка змогла пережити страшну війну, нормування і жорстку економію. Цією п’єсою Осборн відповів на обмеження і формальності британських театрів.
У 1963 році створили Національний театр Великої Британії, який у 1976 році переїхав до будівлі на Темзі. Відомим театром був також “Royal Court Theatre”, де і в сучасності підтримують драматургію. Там відбувалася прем’єра “Чекаючи на Ґодо” і перші постановки Сари Кейн. У 1968 році новий Закон про театри скасував урядову цензуру на сцені. 1980-ті роки принесли глядачам багато мюзиклів, як-от “Привид опери”, “Кішки”.
Варто сказати й про “Мишоловку” Агати Крісті, яку показували у театрі “Святого Мартіна”. Ця вистава стала найтривалішою постановкою в історії Лондона, яка розпочалася у 1952 році й тривала без перерв до моменту, коли через COVID-19 не закрили театри. Період, коли вирував коронавірус став нищівним для індустрії, бо театри закрили свої двері на кілька років. 2022 рік став роком відновлення, бо почали знову відкривати багато нових і захопливих шоу. Попри всі зміни в історії лондонського театру прекрасна атмосфера Вест-Енду залишилася незмінною.
Отже, театральне мистецтво Лондона пережило війни, різні політичні зміни, цензуру та практично зупинку діяльності. Від старовинного “Глобусу” до блискавичного Вест-Енду, Лондон сформував традицію, яка надихає світ. Місто так і залишається театральною столицею, бо тут працює близько 40 театрів Вест-Енду і сотні менших сцен.
Використані джерела:
https://www.discoverbritain.com/journey-planning/things-to-do/a-history-of-londons-theatres/
https://londontopia.net/culture/theatre/a-brief-history-of-london-theater/
