Фензин Kill Your Pet Puppy був маніфестом цілого покоління, що жило на перетині музики, містики та вуличної культури. Створений колективом у ситуаціоністському стилі, він увібрав у себе впливи підпільної преси, радикальної політичної думки та сюрреалізму, водночас залишаючись глибоко вкоріненим у панк- та постпанк-сцені Великої Британії. Вплив журналу визнають як музичні історики, так і дослідники субкультур, а цифровий архів зберіг і поширив цей спадок для нових поколінь. Далі на london-trend.
Історія заснування та розвитку Kill Your Pet Puppy
Протягом 1976-1979 років Тоні Дрейтон очолював один з перших панк-фензинів — Ripped & Torn. Чимало знайомих постійно запитували про його відродження, але не здогадувалися про брак коштів. Чоловік жартома підтримував ілюзію, що чекає ідеального моменту й планує гучне повернення. Насправді ж після короткої втечі до Європи він знову взявся до роботи, але вже над новим проєктом. Так народився фензин Kill Your Pet Puppy, дебют якого відбувся у новорічну ніч 1979 року на концерті Adam and the Ants у Камдені, Лондон.
Фензин Kill Your Pet Puppy став дзеркалом панк-реальності початку 1980-х років у Великій Британії, коли країну охопила політика Маргарет Тетчер. На його сторінках знаходили місце теми сквотингу, зіткнень із неонацистами, історії про наркотики, анархію та боротьбу за свободу у похмурій соціальній атмосфері. Перший номер містив інтерв’ю та матеріали про Bauhaus, Crass, The Mob, Sex Gang Children, Southern Death Cult, The Associates, The Ants і Alien Sex Fiend. Також у ньому були тексти про фемінізм, гей-панк-рух, день пам’яті Сіда Вішеза, окультизм та «славу дурних пісень».
Було надруковано 500 примірників Kill Your Pet Puppy, які розійшлися у першу ж ніч — особливо після того, як Adam and the Ants виконали пародію на «Y.M.C.A.» під назвою «A.N.T.S.». Успіх був очевидним, тож незабаром почали запитувати про другий номер. Відповідь Тоні Дрейтона була простою: новий випуск з’явиться лише тоді, коли буде що сказати. Він прагнув уникнути рутини регулярних релізів, яка колись обмежувала його роботу над Ripped & Torn. Для чоловіка панк-журнал був не продуктом, а подією, яка має сенс лише тоді, коли йде від серця.
Один з найсміливіших номерів Kill Your Pet Puppy став справжнім викликом навіть для відданих читачів. Тоні Дрейтон вирішив викинути з нього все звичне: жодних інтерв’ю, жодних рецензій, майже жодної музичної тематики. Коли він поділився ідеєю з Джолі Макфі з Better Badges, реакція була стриманою. Невдовзі чоловік знову вирушив у мандрівку Європою, яка затягнулася на пів року. Повернувшись наприкінці 1980 року, він занурився у нову хвилю панк-активності — Wapping Autonomy Centre почав проводити гучні концерти, що швидко стало новим центром тяжіння для нього та друзів. Фензин поступово відходив на другий план, поки у 1984 році Kill Your Pet Puppy остаточно не зійшов зі сцени.
Та історія на цьому не завершилася. У жовтні 2007 року з’явився вебсайт Kill Your Pet Puppy як онлайн-архів фензину. Його створення стало реакцією на тенденцію «культурних археологів» обмежувати всю панк-історію винятково музикою, ігноруючи політичний, соціальний та побутовий контекст. З часом сайт перетворився на живу спільноту. Тут зібралися скани оригінальних випусків, фотографії очевидців, рідкісні музичні записи, а також особисті розповіді тих, хто творив і переживав панк-культуру на власній шкірі.

Тоні Дрейтон
Визнання та значення діяльності Kill Your Pet Puppy
Kill Your Pet Puppy став одним з найяскравіших і найбільш експериментальних панк-фензинів свого часу. Створений у ситуаціоністському стилі групою з приблизно 12 учасників Puppy Collective, він виходив за межі традиційного музичного журналу. На його сторінках з’являлися матеріали про ключові гурти панк- та постпанк-сцени, зокрема Adam and the Ants, Charge та Cuddly Toys. Крім того, учасники Puppy Collective активно долучалися до визначних подій британської контркультури кінця 1970-х — початку 1980-х років, а саме Sid Vicious Memorial March (1979), діяльності Wapping Autonomy Centre (1981–82), Centro Iberico (1982) та Stonehenge to Greenham Peace Convoy (1982).






