The Roxy залишив помітний слід в історії британської музичної культури як перший спеціалізований панк-рок-клуб у Лондоні. Коли більшість мейнстримних майданчиків ігнорували новонароджений рух, саме він надав простір для його розвитку. Найвизначнішим етапом діяльності закладу стали так звані «100 ночей» — кілька місяців, протягом яких він слугував стартовою сценою для цілого покоління музикантів. Далі на london-trend.
Історія заснування та розвитку The Roxy
У 1970 році одне зі складських приміщень Ковент-Гардена у Лондоні змінило свою функцію: тут з’явився нічний гей-бар під назвою Chaguaramas Club. Його заснував музичний продюсер Тоні Ешфілд, який працював з відомим виконавцем регі Джоном Голтом. Разом вони започаткували компанію звукозапису, названу на честь затоки Чагуарамас у Тринідаді.
Наприкінці 1976 року це місце знову опинилося у центрі уваги. За ініціативи музиканта Джина Октоубера троє ентузіастів — Ендрю Чезовський, Сюзан Каррінгтон і Баррі Джонс — вирішили вдихнути нове життя у локацію, перетворивши її на сцену для виступів молодих гуртів. Так виник клуб The Roxy, який став першим у столиці Великої Британії осередком панк-культури.
Приміщення The Roxy було невеликим, але відповідним для концертів: два рівні, простір для танців та бар. Перші події у новому закладі розпочалися у грудні 1976 року. Дебютний концерт відбувся 14 грудня за участі Generation X, наступного вечора виступили Heartbreakers, а через кілька днів на сцені з’явилися Siouxsie and the Banshees та Generation X. Офіційне відкриття клубу припало на 1 січня 1977 року, коли там виступили The Clash та Heartbreakers. Цей історичний момент зафіксував режисер Джуліан Темпл, а документальні кадри були вперше представлені широкій аудиторії у фільмі «The Clash: New Year’s Day ’77».
У березні 1977 року The Roxy організував тематичний захід під назвою «Американський тиждень», під час якого його сцена приймала таких виконавців, як The Heartbreakers, Wayne County та The Electric Chairs. Атмосфера цих виступів знайшла відображення у концертному альбомі «Live At The Roxy», який зафіксував найяскравіші моменти зі сценічного життя клубу. До збірки увійшли композиції таких гуртів, як Slaughter & The Dogs, Johnny Moped, Unwanted, X-Ray Spex та Adverts. Продюсером релізу був Майк Торн, а альбом потрапив до двадцятки найкращих британського чарту 1977 року.
Однак успіх The Roxy мав і зворотний бік. 23 квітня 1977 року Ендрю Чезовський був змушений залишити проєкт через фінансові суперечки, оскільки власники клубу звинуватили його у несплаті оренди. Саме під час виступу гурту Siouxsie and the Banshees того вечора фронтвумен Сюзі Сью повідомила зі сцени, що клуб припиняє існування у тому вигляді, який усі знали. Після цього більшість постійної аудиторії перестала відвідувати заклад.
Зміна керівництва у The Roxy після символічних «100 ночей» діяльності у квітні 1977 року ознаменувала кінець епохи. Попри увагу преси, телевізійних команд та музичного середовища, клуб не витримав комерційного тиску. Нове керівництво намагалося зберегти його роботу, але вже без оригінальної панк-ідентичності. До весни 1978 року заклад остаточно занепав і припинив своє існування як культове місце для покоління цього музичного руху.
Концерт Siouxsie and the Banshees, 1977
Визнання та значення діяльності The Roxy
Саме у The Roxy відбулося остаточне виокремлення панку як окремого культурного явища зі своєю естетикою, ідеологією та ставленням до життя. The Clash, Siouxsie and the Banshees, The Police, Buzzcocks, XTC та багато інших — всі вони отримали свою першу сцену саме у цьому клубі. Попри скромні розміри та коротке існування, він став предметом уваги як британської, так і міжнародної преси. Внесок закладу зафіксовано у низці документальних фільмів, книг та музичних збірок, що надають змогу новим поколінням зануритися в атмосферу тогочасної сцени.
Концерт The Damned, 1977
