Коли епоха Маргарет Тетчер перетворювала Лондон на осередок індивідуалізму й капіталістичного блиску, три художниці створили щось геть протилежне. Neo Naturists прагнули бути вільними. Вони звернулися до природи, пасторалі й наївної невинності, щоб протиставити їх міському цинізму й холодній естетиці споживання. Так, їхні розписані тіла стали спробою повернути людині первісну цілісність, утрачену серед неону, бетону та реклами. Далі на london-trend.
Історія заснування та розвитку Neo Naturists
Перформанс-група Neo Naturists була заснована Крістін Бінні, Дженніфер Бінні та Вілмою Джонсон у 1981 році у Лондоні. Їхня творчість стала протестом проти холодного раціоналізму епохи Маргарет Тетчер у вигляді свята життя, жіночої тілесності та творчої незалежності. Неонатуристи з’являлися на столичній клубній сцені, де панувала естетика ексцентричності та відвертого виклику. Їх можна було побачити розфарбованими без вбрання у легендарних клубах Heaven у Сохо чи The Fridge у Брікстоні.
Одним з найвідоміших перформансів Neo Naturists став «Flashing in the British Museum» (1982). Тоді Крістін Бінні, у пальті з хутра, пробігла зали Британського музею поруч зі стародавніми артефактами, відкриваючи тіло, прикрашене яскравими малюнками. На їхню думку, це був і жарт, і жорстка художня заява про зіткнення тілесної сучасності із застиглими символами минулого.
Група відмовлялася від репетицій, віддаючи перевагу спонтанності, імпровізації та ритуальному моменту присутності. У роботі «Swimming and Walking Experiment» (1984) вони грайливо купалися у фонтанах під лондонським хмарочосом Centre Point, доки поліція не втрутилася. Проте навіть арешти лише підсилювали їхню популярність, адже британські таблоїди одночасно засуджували й обожнювали їх. У 1984 році газета Daily Star писала: «Ура голим грудям!» — фраза, що влучно передавала дух неонатуристів.
Після 1986 року шлях Neo Naturists розійшовся. Попри фрагментарність архівів і відсутність чіткої хронології, їхня діяльність стала своєрідною легендою про свободу тіла, жіночу солідарність і непокору культурним канонам. Після розпаду колективу Крістін Бінні продовжила мистецьку практику самостійно, не полишаючи духу неонатуризму. У 1990-х роках вона перетворила власну квартиру у Східному Лондоні на неформальний архів, який став сховищем спогадів, фотографій, фільмів, ескізів і перших маніфестів групи.
У 2016 році Neo Naturists возз’єдналися, щоб показати світу ретроспективу у Studio Voltaire на півдні Лондона. Серед експонатів — зернисті фільми Super 8, великоформатні фігуративні полотна, плакати, листівки й газетні вирізки. Навіть на події хаос залишився основною темою неонатуристів, адже у галереї можна було побачити відбитки тіл учасниць на стінах. Втім, за зовнішньою свободою завжди стояла глибока естетична інтуїція, внутрішній порядок і своєрідна тілесна дисципліна.
Визнання та значення діяльності Neo Naturists
Neo Naturists стали символом опору конформізму та комерціалізації мистецтва 1980-х років. Замість консерватизму Маргарет Тетчер та витонченого гламурного стилю «нових романтиків» вони внесли на сцену тілесність, безлад і справжню енергію життя. Неонатуристи прославляли природність та плотську невинність, звертаючись до мотивів скаутських традицій, сільських свят та пасторальних ритуалів, ніби нагадуючи про втрачену гармонію людини з природою. Вони також надихнули багатьох представників британського мистецтва, серед яких Грейсон Перрі, Джон Мейбері та Майкл Кларк, які згодом здобули міжнародне визнання.
