Лондон сьогодні асоціюється зі знаменитими театрами, яскравими мюзиклами та багатовіковими театральними традиціями. Однак не всі періоди історії відрізнялися шаленим його розвитком у сфері театрального мистецтва. У XVII столітті місто було столицею європейського театру, але саме тут сцена раптово замовкла майже на двадцять років. Заклади ставали пустими, актори втрачали роботу, а публічні виступи контролювалися владою. Історія заборонених п’єс у Лондоні показує, наскільки сильно культура та мистецтво можуть залежати від політики, релігії та суспільних настроїв різних епох. Чи заборонялися п’єси раніше та що спонукало пуритан до кардинальних рішень у XVII столітті? Далі на london-trend.
Містерії та сумніви щодо їх доцільності
Англія свого часу переживала період популярності пасійних п’єс. У XV столітті містерії, в основу яких були покладені біблійні мотиви, зокрема, сцени страждання та розп’яття Христа, були надзвичайно популярними та заслуговували прихильність представників найвищих верств аристократії. Хоча подібні п’єси мали духовну, соціальну та дидактичну мету, настав період їх заборони. На той час Англія була протестантською країною під правлінням Єлизавети І. Відповідно королева офіційно не визнавалася Папою Римським, а відносини між протестантами та католиками щораз загострювалися. Таким чином по всій країні заборонялися діяльність католицьких церков та висвітлення біблійних сцен. Варто також сказати, що найбільшу популярність пасійні п’єси здобули в Йорку, Ковентрі та Честері. Лондон характеризувався нечастими постановками (зазвичай на свята) релігійних братств і церковних громад. Тож після заборони місто стало центром світського театру.
Тотальна заборона театру
У XVII столітті Лондон та багато інших англійських міст пережили по-справжньому кризову ситуацію у сфері театру. Хоча в історичних рамках цей період тривав не так довго (приблизно 18 років), на місто, яке було відомим завдяки своїм традиціям та неймовірним виставам, це мало значний вплив. Усе розпочалося навіть не з вказівок правлячих осіб, а з розколу всередині країни. Для багатьох королів (включаючи Єлизавету І) театральні постановки завжди залишалися прекрасною можливістю для розваг. До того ж складно перекреслити творчість таких геніїв англійського мистецтва як Вільям Шекспір, Крістофер Марлоу чи Джон Вебстер.
Це був той переломний момент в історії, коли політичні суперечки впливали на різноманітні сфери життя (навіть мистецтво). Така ситуація виникла, перш за все, через відсутність в Лондоні монарха. Йдеться про події громадянської війни. На початку 1640-х років відбувалися деякі непорозуміння між Карлом І та парламентом, в якому засідали пуритани. Деякі з них перебували в рішучій опозиції до короля, через що Карл І вимагав їх арешту. Однак події склалися таким чином, що королю довелося покинути столицю і готуватися до громадянської війни. Відповідно владу в місті та майже в усій країні перейняли пуритани.
Вже 6 вересня 1642 року вистави було заборонено. Для пуритан театр був символом марнотратства, веселощів і політичної свободи, тому вони прагнули повністю контролювати культурне життя міста. Вони вважали реформацію англіканської церкви незавершеною, а несхвалення монархії тільки об’єднувало їх. Заборону обґрунтовували тим, що публічні вистави були розпусними та несумісними з періодом приниження. Варто також сказати, що театри не закривали повністю, але використовували для інших заходів. Розквіт театрального мистецтва відбувся знову лише у 1660 році. Хоча ми можемо спостерігати за призупиненням показу вистав майже на 20 років, після зняття заборони відбулося чимало кардинальних змін. Зокрема, з’явилися нові жанри, а також ролі стали отримувати жінки.
